#тойтаке. Лист №28
Перша поштова цікав'ярня
Привіт. Це Вікторія, ми з вами зустрічаємося з регулярністю ‘як доведеться’ у листах про цікавості, які оточують нас у житті.
Попередні випуски можна прочитати у архіві.
Якщо ви хочете розповісти про листи друзям (за що я буду дуже вдячна) або потрапили сюди не через пошту, сторінка з формою підписки знаходиться за посиланням.
Соцмережі:
Телеграм-канал: https://t.me/toytakeorg
Twitter: https://twitter.com/toytakeorg
Facebook: https://www.facebook.com/toytakeorg
Email для зв’язку: toytakeorg@gmail.com
Саундтрек тижня: Peter Gabriel — The Book Of Love
Як ти?
Останнім часом купу сил та енергії займало прибирання в квартирі, де жила бабуся. Це місце, де я виросла, тому там багато спогадів. І багато речей загалом, тому що у нас велика родина і там проживало багато років мінімум п’ять людей, а деякий час навіть шість. Тож ми перебирали та визначали долю речей, які залишились і з різних причин не поїхали зі своїми власниками до нових домівок.
Іноді це важко — ось я ридаю, коли знаходжу гріфель бабусі для письма, ось віддаю платівки з дитячими казками на переробку, тому що не можу зараз дати їм дім, ось викидаю свої дипломи та грамоти, тому що виявилось, що це нікому не потрібно, навіть мені.
Часом це радість і посмішки — книжки, які дуже про дитинство, нотатник з телефонами усіх друзів та знайомих, зошити з правилами англійської, заповнені охайним почерком, аудіокасети з класичною музикою.
А потім трапляються фотографії. Вони — про теплу печаль та про пам’ять. Всі фотографії отримали нову, незнану досі цінність. І от їх мені хочеться розглядати знов і знов. І берегти, берегти все життя.
Втрата та горювання
Мені написали у відповідь на попередній лист, що інформація, пов’язана зі смертю близької людини, стала у нагоді. Тому я хочу ще трохи уваги присвятити цій темі, тим більше, і сама зараз проживаю цей досвід. А враховуючи, що соцмережі перетворились у суцільний некролог, на жаль, я така не одна.
По-перше, не знецінюйте свої почуття та своє горе. Я трохи потрапила в цю пастку, коли почала думати, що моя втрата менше просто тому що вона не через війну. Потім — що мені повинно бути легше, тому що люди от втрачають дітей, дружин та чоловіків, от їм точно важко. Ні та ще раз ні. Моє горе важке для мене настільки, наскільки я можу це витримати і воно не може порівнюватись з горем інших людей, просто тому що у кожного свій біль втрати.
Далі щось типу пам’ятки. Я не психотерапевт, не доула смерті та не спеціаліст, тож не сприймайте як інструкцію та прислухайтесь до себе, якщо доводиться переживати такий складний досвід.
Горювання необхідно, це стан, який потрібно прожити. Це логічно та правильно — горювати за людиною, яку втратили. Скільки це робити — особиста справа кожного, дайте собі достатньо часу.
Перші 4-6 тижнів — гостра фаза, коли можуть спостерігатись поганий сон, поганий апетит, жахи. Повна відсутність бажання їсти, повна відсутність сну після перших трьох-чотирьох днів після втрати — ознака, що потрібно звернутись до психотерапевта, психіатра або іншого спеціаліста.
З особистого досвіду: я ледве могла запхнути в себе їжу перші три-чотири дні, поки організовувала прощання та проживала його, стала боятись темряви та погано спала. З часом стало легше.Після прощання є відчуття, що світ продовжує жити нормальне життя, а ти ні. В цей час правильно об’єднатись з близькими, щоб вам було з ким розділити спогади та біль втрати. Але ви можете проживати біль самостійно. Головне — не залишатись сам на сам, прислухатись, чи потрібна вам допомога та товариство інших.
З особистого досвіду: ми стали ближчими з братом, бо я могла розповісти йому свої спогади про бабусю, він так само ділився зі мною дрібницями, які згадував. Я піклувалась про його настрій і тим самим звертала увагу і на свій. Неоцінену підтримку отримала від чоловіка та мами, які були поруч весь час фізично та віртуально, і прожили зі мною всі важкі моменти.Офіційний період трауру — рік, він може закінчитись раніше або пізніше. Важкими датами будуть: 9 днів, 40 днів, півроку, рік та дата смерті кожного місяця. Ще — день народження покійного та інші свята, якщо вони вас об’єднували.
Пам’ятайте: так буде не завжди, ви не винні. Дайте волю емоціям: плачте та сумуйте, гнівайтесь, радійте — подаруйте свободу своїм почуттям, не пригнічуйте їх. Не зловживайте заспокійливими без рекомендації лікаря. Смерть — не зло, а траур — це не погано. Неприємно, але не погано. Приймайте допомогу, якщо вона вам потрібна.
Якщо поруч з вами горюють:
* не питайте, як пішла людина. Відсутність інформації має свою причину.
* підтримуйте тілесний контакт, якщо людина вам близька — обійміть, візьміть за руку.
* проявляйте увагу до базових потреб людини в горі, спитайте, чи вона спить та їсть. Гарна ідея: організувати прогулку, посидіти з дітьми, пригостити чаєм.
Що можна сказати:
— Це нормально і всі твої почуття нормальні.
— Хочу, щоб ти впоралась, як я можу тобі допомогти?
— Ти маєш право на допомогу, як побутову, так і психологічну.
— Я бачу та відчуваю, що для тебе це так.
— Я готова тебе вислухати. Чи буде тобі легше, якщо ми будемо гуляти / розмовляти кожного дня?
— Ти впораєшся, навіть якщо зараз не знаєш, як саме.
— Це можно пережити потроху, маленькими кроками.
Якщо ви хочете створити для людини простір прийняття та розуміння, важливо повідомити, що ви поруч та готові вислухати.
З особистого досвіду: мені допомагало навіть просто розуміння, що я можу звернутись за допомогою, наявність такої можливості. Я могла не користуватись нею, але знала, що вона є.
Також я відразу звернулась до психотерапевта, щоб розуміти, що немає непрожитих емоцій, що я достатньо уважно проживаю своє горе. Але це опціонально, для мене це стало хорошим рішенням, тому що моя психотерапевт знає історію моїх відносин з бабусею і мені не довелось нічого окремо пояснювати.
А, і купила п’ятнадцять книжок по садівництву. Кожен проживає горе як може.
Дівоче
По-перше, хочу порадити застосунок Femia від українських розробників. Дружу з ним вже кілька місяців. Взагалі сто років користуюсь простим Мій Календар, він завжди мігрував зі мною разом зі зміною смартфонів. Не видаляла, бо там справді багаторічна історія, але радо дивлюсь альтернативи, бо дитячий дизайн Мого Календаря з часом став дратувати. От Femia — одна з альтернатив.
У Femia класний інтерфейс, дуже дружній. Є короткі статті-поради, які додаток підкидає тобі в залежності від твого самопочуття та настрою. Є міні-курси, усілякі гайди та невеликі статті на різні теми.
Загалом застосунок створює відчуття турботи та піклування про себе, там приємно знаходитись, немає нав’язливої реклами.
Якщо черед рекомендацій застосунків для дівчат вам трапляється Flo, пам’ятайте, що у нього корені з Білорусі.
Ще один застосунок, який встановила, називається Wings (Крила). Він також має функції менструального календаря, але додатково обладнаний прихованою тривожною кнопкою, якою можна викликати швидко поліцію, якщо ви потерпаєте від насильства.
Щоб дістатись до прихованих функцій, треба затиснути логотип крил у застосунку. Незважаючи на те, що я не потерпаю від домашнього насильства, застосунок все одно залишила, тому що ситуації бувають різні. Не завжди є можливість непомітно набрати номер телефону, це може спровокувати кривдника. А кнопка передає вашу геолокацію та дані у момент виклику, у смартфоні додаток виглядає звичайно і нічим не виказує своїх функцій.
Деталі та посилання для завантаження.
Зареєструватись краще заздалегідь, у мене декілька разів не виходило завершити реєстрацію, тому що там потрібен Дія.Підпис або авторизація через банк, тому зробіть це у спокійному стані.
Якщо ви потерпаєте від будь-якого виду насильства, будь ласка, зверніться по допомогу. Якщо хтось з ваших близьких друзів або знайомих зіткнувся з насильством, подбайте про допомогу для цієї людини.
Контакти служб підтримки можна знайти на порталі ‘Розірви коло‘: https://rozirvykolo.org/sluzhby-pidtrymky
І останнє моє відкриття — це прокладки Feel Fine українського виробництва. Я на них підписана дооовго, чому не купувала — не розумію. Дуже комфортні, без запаху, не відчуваєш їх зовсім, надійні та зручні. Єдиний недолік — упаковка фольгована, тобто наша станція не приймає такі на переробку.
Продають через інсту, від п’яти упаковок безкоштовна доставка. Також можна знайти у великих онлайн-магазинах типу MakeUp або Parfums. І в деяких магазинчиках офлайн.
Взагалі я не фанат підтримки вітчизняного виробника заради підтримки. Тобто якщо роблять лайно, то я купувати не буду, тим більше — рекомендувати. Але тут все щиро і я рада, що маємо такий класний продукт.
Також у бренда є ініціатива — ви можете придбати упаковку для захисниць за спецціною, а вони її підпишуть та відправлять.
Алхімія
Впевнена, що ви бачили кухню emoji від Google: конструктор, у якому ви можете створити новий власний емоджі на базі вже існуючих. Наприклад, можна з лайна зробити цукерку (пробачте за слово ‘лайно‘, яке звучить вже втретє):
Так от, я згадала браузерну гру Little Alchemy зі схожим принципом. Вам потрібно поєднувати елементи, щоб створити нові. Знов створені можна поєднувати з тими, що ви створили раніше і дивитись, що вийде. Іноді не виходить нічого. Іноді — несподівані комбінації: наприклад, якщо змішати птаха та пам’ятник, вийде голуб.
Якщо з елементом вже не буде нових комбінацій, він щезає. І я наче розумію, що кількість елементів кінцева, але поки що для мене гра виглядає нескінченною. І це стовідсотковий тайм-кіллер, тому використовую її час від часу, коли потрібно послухати вебінар, в якому не важлива картинка або просто згадую, що є таке заліпалово. На відміну від Shapez, яка мене неабияк захопила, коли її знайшла, Алхімія набридає швидше.
Buy Me A Coffee
Завела сторінку на Buy Me A Coffee. Правда, там можна мене пригостити не кавою, а чаєм. І як разово, так і на постійній основі. 50% відправлю на Повернись Живим.
Я поки не придумала багато плюшок у відповідь, але поступово буду розвивати цю тему, є ідеї спецвипусків та усіляких рубрик.
Сама розсилка була, є і залишається з відкритим доступом для всіх, тут нічого не змінилось. Buy Me A Coffee — це просто опція, якщо ви хочете більше-більшееее контенту (сказала Вікі у процесі написання нескінченного листа).
https://www.buymeacoffee.com/toytake
Дякую Світлані з Листів самій собі за натхнення та лагідні стусани. У мене були сумніви, чи заводити сторінку, бо я сприймаю це як величезну відповідальність. Але я подумала, що от Світлану я підтримую просто так, тому що мені хочеться. Можливо, хтось хоче і ці мої листи підтримати, а я просто не даю такої можливості. Хоча листівку з Вроцлава було приємно отримати :) І смаколики. Але смаколики були вже зверху, вони у пакет мембера не входять :D Ще раз тобі дякую ^^
Знати свої можливості
Вважаю, що багато можливостей в житті я пропустила просто тому що не знала про них. Так, це звучить, ніби я вирішила озвучити вам найбанальнішу річ у світі, але зараз поясню.
Наприклад, я граю в Скайрім. Подорожуючи, я знаходжу якісь Spell Tomes, змішую зілля з новими властивостями, отримую якісь навички тощо. Не завжди навіть помічаю, що тепер вмію щось нове. Я проходила Скайрім декілька разів, але довгий час грала за принципом ‘впораюсь і так‘: використовувала обмежений список навичок — звичних та знайомих, змінювала тільки зброю та броню на більш потужну, але ігрову магію не використовувала. Просто тому що навіть не заглядала в список того, що вмію, не цікавилась, які можливості у мене є.
Зараз я змінила тактику, додаю у вибране два-три нових приколяси та використовую їх у бою, дивлюсь, як піде та що це мені дає. Переглядаю список навичок та криків, обов’язково відкриваю вивчені слова криків, щоб відразу спробувати їх. Здавалось би, це всього лише гра, чому не використовувати її можливості на повну? В ігровому світі ти можеш бути будь-ким та робити будь-що без ризику осуду або покарання, просто завантаж попереднє збереження, якщо зробив щось не так.
Але думаю, що зміна моєї тактики у знайомій грі пов’язана з тим, що я схожу стратегію вибрала і для життя. Я довго діяла безпечно для себе, тобто мені легше було йти по знайомому шляху, щоб не зневіритись у незнайомому. А зараз я хочу знати свої можливості. Хочу розуміти, що будь-яка моя ідея насправді вже може бути у списку моїх навичок, просто я жодного разу її не спробувала. Навіть у застосунках я часто користуюсь обмеженим функціоналом і не заглядаю, що там глибше, а мені хочеться заглядати. Я хочу бути сміливою у своїх спробах зробити щось і подивитись, що вийде. Так, можливо програма вилетить, я зловлю невідому помилку або втрачу якусь інформацію, але це не важливо. Важливіше те, що я спробувала на зуб свої можливості.
Яскравим прикладом для мене є навчання у школі, я впевнена, що могла закінчити її екстерном, але просто не знала, що так можна. Тому я дуже радію можливостям, які є зараз і для дітей, і для дорослих. У мене є відчуття, що зараз ми втрачаємо менше можливостей, тому що більш обізнані про них. Недарма бізнесмени створюють свої клуби, а вишивальниці — чати. Коли ти об’єднаний з людьми за інтересами, легше не пропустити якийсь класний шанс.
У чорнетці до цього блоку у мене також вказано посилання на платформу Малої Академії Наук. Якщо чесно, я не пам’ятаю, чому саме залишила тут собі посилання, але сайт дійсно класний.
Я закінчила МАН, тому завжди з цікавістю дивлюсь, що там відбувається. Можливо, я його залишила, тому це приклад порталу, де можна дізнатись, які є напрямки науки, які професії та що роблять інші. Коли я вчилась у Академії, ми мало були знайомі з іншими студентами, не було сильного ком’юніті та обміну ідеями, я спілкувалась тільки зі своїм викладачем та трошки з іншими слухачами, але локально, на деяких лекціях. А тут ціла низка матеріалів про можливості та перспективи, згадки конкурсів та олімпіад, у яких можна взяти участь. Ну круто ж.
Інтерв’ю про екопроєкти, яке читала із задоволенням: https://platform.man.gov.ua/media/3a1673be-7f53-4c4f-adad-9a0549f3e7a7
Танґо смерті
Дочитала ще влітку, здається, ‘Танґо смерті‘ Винничука. Тепер у мене дикий нечитун, але це не пов’язано з прочитаним. Книжка мені в більшості своїй сподобалась, але головне, за що я їй вдячна — вона змусила мене шукати далі. Я почала читати все, що відомо про танґо смерті.
Перед цим так активно гуглити художня література мене змушувала, коли прочитала ‘Ловець невинних душ‘ Донато Карріззі. Розповідала трохи у цьому листі.
Примітно, що обидві книги читала для книжкового клубу. На жаль, через зайнятість спочатку доглядом за бабусею, а тепер ремонтом, клуб вже декілька місяців не відвідувала.
Цитата зі статті про музику в концтаборах для розуміння, що мається на увазі під ‘танґо смерті’:
Влітку 1942 р. у Янівському таборі у Львові за ініціативою заступника коменданта табору унтерштурмфюрера Ріхарда Рокіти був створений оркестр з ув’язнених музикантів і композиторів міста Львова на чолі з скрипалем Леопольдом Штріксом і диригентом львівської філармонії та опери Якубом Мундом, який у різний період нараховував від 30 до 60 осіб. Зокрема, до складу оркестру також входили відомі музиканти Зигмунт Шац, Марек Ізидор Бауер, Йозеф Герман, Едвард Штайнбергер, Лео Шафф, Мацей Штрікс, Ледерман, Артур Голд та інші.
До війни Ріхард Рокіта був скрипалем джазового оркестру у Катовіце. Під час своєї служби у львівському таборі він не втратив пристрасті до музики, ставши «хрещеним батьком» та покровителем музичного оркестру. У ньому поєднувалися риси серійного вбивці із шанувальником високого мистецтва. Рокіта прискіпливо прислухався до виконання мелодій і слідкував за кожним звуком. Одного разу, почувши, що один з музикантів сфальшивив, він в ту ж мить розстріляв його.
Музикантам заступник коменданта табору Ріхард Рокіта наказав написати особливу мелодію знищення, що отримала назву «танго смерті» (за одними даними, безпосереднім автором цієї мелодії був скрипаль Зигмунд Шац, за іншими – піаніст Штайнбергер, ще за іншими – музикант Шлехтер). Нацисти змушували оркестр виконувати цю мелодію під час масових страт євреїв у «Пісках» та інших місцях. Для багатьох в’язнів ця мелодія стала останнім звуком, який вони почули перед смертю.
Я почала шукати саму мелодію. Різні джерела казали мені, що мелодія не збереглась або є ще версія, що ‘…можливо, й не було однієї мелодії, яка так називалась. Цим терміном могли називати будь-яку мелодію, яка лунала перед чи під час вбивств’.
За тим самим посиланням знаходжу ось що:
…пролунала мелодія під назвою «Танго смерті», яку свого часу виконав один з в’язнів — Богдан Кох. Як пізніше з’ясувалось, ця мелодія – відома композиція «Маленька квітка» Сідні Беше ("Petite Fleur" Sidney Bechet). У 2019 році за нотами, які залишив Богдан Кох (його родина передала їх до музею «Територія Терору»), мелодію зіграв український скрипаль Андрій Коляда.
Мелодія дуже гарна і я точно чула її раніше. Подальші пошуки відкрили для мене цілий пласт єврейської музики, варто дякувати моїй цікавості тільки за це. Але є альбом, який я послухала один раз і більше не можу. Він називається Songs from the Depths of Hell (Пісні з глибин пекла), виконавець — Олександр Кулісевич, польський в'язень Заксенгаузена, якому вдалося вижити.
Цитата зі статті:
Щоби хоч якось пережити горе, [Арон Лібескінд] написав пісню «Колискова для мого синочка в крематорії». Пісню він передав Александру Кулісевичу – польському в’язню Заксенгаузена, якому вдалося вижити. Кулісевич був співаком, автором-виконавцем багатьох пісень, написаних ним у концтаборі, а ще він відомий тим, що зібрав найбільшу колекцію музики, створену в’язнями нацистських концентраційних таборів. Записувати будь-що в’язням у концтаборі заборонялося, за це карали смертю. Кулісевич мав феноменальну пам’ять – до нього приходили всі: євреї, чехи, французи, німці – він заплющував очі, а вони диктували йому вірші, пісні, а він їх запам’ятовував: «Будь-хто міг перевірити – через три місяці, рік, чотири роки – «точність» запису. Тільки це й дозволило мені вижити: відчуття, що я борюсь, що я комусь потрібен, що в мені живе і з кожним днем розростається «поетичний восьминіг» ненависті, образи і часом найпотаємніших бажань усіх нас…», – згадував Кулісевич.
Колекція Александра Кулісевича – безцінне джерело з історії Голокосту. Нині вона знаходиться в Архіві Меморіального Музею Голокосту США у Вашингтоні.
Альбом ви можете знайти у Spotify або просто шукайте за назвою ‘Songs from the Depths of Hell‘. Але попереджаю, що це дуже-дуже важко.
Поки шукала інформацію, задумалась, чому мене так захопили ці пошуки про війну, яка вже минула, хоча про власну війну читати важко. Напевно, тому що з перспективи легше дивитись на такі страшні речі, ніж зсередини. Просто не віриш, що це відбувається з усіма нами.
Міні-новини
У мене успішно навернулась система, поставила Arch, вже більше тижня живу з нею, подобається. Правда, я побоялась ставити чистий Arch, тому поставила EndeavourOS. Встановилось все, що не працювало з якихось причин на Debian, тому поки я навіть радію, що так вийшло, хоча і сподівалась, що переставляти систему буду у більш спокійному режимі, а не в понеділок зранку, коли працювати треба.
Ще доволі давно граю в Skyrim англійською, нарешті настав момент, коли я звикла і можу про це розповісти. Я все життя грала в нього російською (shame on me), тому боялась, що буде незвично і незрозуміло. Спочатку так і було, багато незнайомої лексики, але згодом почала швидко розуміти, що від мене хочуть, вивчила назви зіллячок, багато слів у квестах повторюються, а у випадку, якщо зовсім біда — перекладаю в телефоні слово чи фразу.
Не намагаюсь зрозуміти всі діалоги, NPC говорять багато та не завжди це необхідно для справи. Найскладнішим було звикнути до нового порядку пляшечок з зіллям, тому що інвентар хоча б по картинках знайомий, а тут гортаєш і шукаєш, де ж воно поділось. Але зараз все навіть логічніше та приємніше, ніж було раніше.У Дніпрі провели фестиваль аудіовізуального мистецтва та нових медіа ‘Конструкція’. Я не змогла потрапити, але придбала цифровий бокс Конструкції, тобто збірку з записами дискусій та виступів. Він називається Remote Construction, буде розсилатись на електронні пошти в грудні.
Також з цифрових придбань — гід Карпатами, який випустили I Love Guide. Знаю, що для Вероніки, яка створила гайди, це було викликом — випустити перший цифровий продукт, але все вийшло чудово. Особливо приємно, що кошти від продажів відправляються на збір на тактичну медицину для Тати Кеплер та Птахів. Придбати гід можна за посиланням, коштує 280 грн.
Колись я радила застосунок Баночки, який дозволяє стежити за благодійними банками. Він у мене не працює вже кілька тижнів, тому я почала шукати щось ще. Зараз пробую Donatta. Зручно і виглядає добре, але користуюсь ним значно рідше, ніж раніше Баночками, тому що в Donatta не можна додати свою банку, ти слідкуєш за перевіреними, але чужими зборами. А мені хотілось додати банки знайомих волонтерів, щоб слідкувати саме за ними і зручно та швидко поповнювати. тим не менш, якщо ви шукаєте щось подібне, може зацікавити.
Tribe of plants
Написала статтю про рослинні комп’ютерні ігри для журналу Tribe of Plants. Журнал створює одна з рослинних блоґерів Дніпра Дар'я Медведєва. Електронна версія розповсюджується безкоштовно, всі автори пропонують свої матеріали на волонтерських засадах.
Скачати журнал можна на сайті, моя стаття у номері №3, зі сторінки 47 :)
Подкасти про літературу
Я знову зі своїми книжками. Перший подкаст, який дуже сподобався і я два випуски послухала просто на одному диханні — це Запах Слова. Тому що Чирков та Стасіневич, вони зібрали комбо, якому я не можу опиратись.
Другий — це Розмови з Сенсом, тому що мені дуже подобається книгарня, хоча я ніколи там не була. Але активно читаю твітер та замовляла там книжки :) І подобається Настя Євдокимова, вона така класна, дуже приємно слухати. Перший випуск був з Богданою Неборак, більш вдалої гості для пілотного випуску складно знайти. Настя з Богданою дружать і це відчувається навіть крізь екран. Я вже не кажу про інтелектуальний рівень розмови.
На смерть ворогам
Повернись Живим: https://savelife.in.ua/donate/
Бобова чашка: https://send.monobank.ua/jar/9J2C8JMNXF
Вишибанки: https://vyshybanky.com/
Птахи: https://ptahy.vidchui.org/
Все буде Україна 🇺🇦
Про Танго смерті дуже цікаво! Бо я колись прочитала і навіть не подумала гуглити, думала, що авторська вигадка, а виявляється...
Книжка мені колись дуже сподобалась, шкода, що тоді ще не жила у Львові і не орієнтувалася у всіх тих вулицях та й досі мабуть ні, а цікаво було б ще ними пройтися. Дякую тобі, що все це знайшла і поділилася!
Дякую за гарний лист🫂