#тойтаке. Лист №1
Всім привіт. Мене звати Вікторія, цю розсилку я започаткувала у квітні 2022 року, а сьогодні пишу вам першого листа. Раніше листи були російською мовою, можливо ви читали #кактотак і підписалися після закінчення проекту. Початок повномасштабної війни росії проти України дав зрозуміти, що не зможу продовжувати писати російською: змінилось моє світосприйняття, інформаційна бульбашка, відношення до контенту. Навіть не змогла ‘добити‘ проект до 100 листів, просто зрозуміла, що мені більше нічого сказати. Я дійсно любила #кактотак і дуже вдячна тим листам за знайомства, натхнення, за майже чотирирічну історію. Листи були великими та маленькими, пережили переїзд на інший сервіс, зміну рубрик та тематики, мене читали попри відсутність сайту, технічні проблеми, також у розсилки не було візуального стилю до останнього часу. Я дійсно вважала, що все це важливо і може заважати сприйняттю, але кількість підписників все одно збільшувалася. Для мене це був показник того, що навіть якщо ти все робиш самотужки та є складнощі, їх можна подолати. Головне — душа у самому продукті, у всьому, що ти робиш. Можливо, саме тому у розсилки була така вдячна авдиторія.
Також я дякую #кактотак, тому що вона виявилася гарним трампліном для нинішніх планів та мрій. Я тепер знаю та вмію більше, це вже не продукт, розроблений на колінці, є більше розуміння, що і як робити, а головне — знання, що це не буде тимчасовою історією. Попередня розсилка прожила довше, ніж я пророкувала. Не було ніяких очікувань, просто розуміла, що у будь-який момент можу перестати писати, бо мені набридне. Але ні, вона жила довго, бо мені подобається формат листів та особливе відчуття при їх створенні. Тому я досі вірю в персональні email-розсилки і буду продовжувати цю історію вже під новим брендом, з новою місією та метою.
Перший лист буде скоріш для знайомства, хочу трохи розповісти, що тут відбувається. Навіщо я пишу розсилку? Мені подобається ділитися цікавинками, які трапляються на просторах інтернету. У власних архівах та усіляких нотатниках лежить купа матеріалу, який мені хочеться використовувати та ділитися з іншими. Спочатку це були друзі та знайомі, згодом виявилося, що листи з добіркою захопливих посилань цікаві широкому колу читачів.
Кожен з нас обмежений своєю інформаційною бульбашкою, а мої листи дозволяють натрапити на ресурси, статті, відео тощо, які вірогідно не попадуть у вашу стрічку. Але я розумію, що моя інформаційна бульбашка теж обмежена, тому радо приймаю рекомендації. Якщо у вас є ідеї або пропозиції, які варті розсилки, будь ласка, пишіть на toytakeorg@gmail.com, все прочитаю :)
Зараз, коли збільшилася частка українського контенту, мені дійсно цікаво досліджувати, які є класні проекти у нашій країні. Впевнена, що нас чекає ренесанс всього українського, і ще знаю, що мені не відомо, мабуть, і одного відсотку зі всього, що робили і роблять українці. Я хочу дізнатися про якомога більше ресурсів та джерел української культури. Чому б не ділитися знахідками з вами?
Також маю декілька хобі та сфер, які мене цікавлять, тому не дивуйтеся, якщо побачите багато матеріалів та посилань про садівництво, програмування, планування, читання та книговидавничу сферу, ігри та усе для геймерів тощо. Так, вони доволі різноманітні, але у кому з нас немає відтінків?
Чому ‘#тойтаке‘?
Шукала щось на кшталт ‘Ось так‘, придумалось ‘то й таке‘, хоча я знаю, що правильно ‘та й таке‘. Але ‘то й таке‘ видає не так багато результатів у пошуку, до того ж мені подобається транслітерація — toytake.
Коли вже визначилася, виявилося, що майже у всіх соцсережах toytake вже є, тому я пишу toytakeorg, за назвою майбутнього сайту.
Не зважайте. Назвала і назвала. Я злякалась, що якщо почну думати ще, то розсилка не вийде ніколи :D
Написала вступ і знов відчула радість від написання листа. Ух, я скучила. Після закінчення попередньої розсилки в квітні мені знадобився деякий час, щоб відчути жагу до життя, більшу, ніж будь-коли. Вирішила, що у мене не буде відкладеного життя і намагаюся, щоб нічого не чекало до моменту ‘коли закінчиться війна‘. Поки що вдається і дуже подобається це відчуття.
Історія однієї фотографії
На Bird in Flight прочитала щемку історію про фотографію, на якій зображені люди, що йдуть до Бабиного Яру. 29 вересня 1941 року в Києві у Бабиному Яру почалися масові розстріли. Але, як влучно сказано у статті, ця фотографія ніби рятує всіх, кого на ній зображено, адже поки ми дивимося на неї — вони ідуть.
Стаття доволі коротка, але відчуття, коли її читаєш, ніби вона нескінченна.
Історія однієї фотографії 29 вересня 1941 року
Прочитала
‘Кактус‘ Сари Хейвуд я почала читати, тому що стала жертвою маркетингу. Цієї книги не було у мене в планах, але вона стала траплятися у дописах знайомих, у якихось добірках та постах. Yakaboo люб’язно відкрив книжки у своєму застосунку для вільного перегляду, отже я обрала саме ‘Кактус‘ для читання в укритті.
Офіційна аннотація виглядає так:
Роман «Кактус» — історія жінки-колючки, якій необхідно тримати все під контролем. С’юзен Ґрін стримана й нетовариська (не надто приємна жінка, якщо чесно). Їй просто не до вподоби надмірна чутливість та емоційність. Сюрпризи? Ні-ні, сюрпризи С’юзен ні до чого. Найкраща подруга чи кохання всього життя? З цим теж не до неї. Усі ці соціальні зв’язки — такі часо- й енергозатратні… Хіба воно того варте?
Але все не так просто. Незапланована вагітність у 45 від партнера по сексу, раптова смерть матері, дуже дивний заповіт, ще й брат, з яким стосунки не склалися з дитинства і який постійно псує життя… Плани С’юзен руйнуються зі швидкістю світла.
Від чого ж вона себе захищає, контролюючи все на світі? Невже кожна колючка цього кактуса, яким стала С’юзен, проростає з її дитинства? І взагалі, вміють ті «кактуси» цвісти чи ні?
Із перших рядків про героїню усе зрозуміло: ми маємо справу з типовою ‘синьою панчохою‘, яка має схильність до гіперконтролю. У мене героїня не викликала відразу чи почуття, що ми з нею зовсім різні. Я її дуже добре розумію, а отже дуже швидко прониклася її життям, мені навіть сподобався уклад її побуту. До того ж, їй дуже пасує юридична робота у державній установі — достатньо задовільна посада, щоб С’юзен добре себе почувала, не виявляючи зайвих амбіцій, передбачувана та цілком зрозуміла для неї робота.
Як можна зрозуміти з аннотації, щось пішло не за планом С’юзен і ми спостерігаємо, як вона поступово виявляє у собі більш людяні, м’які, справжні риси. Іноді це її лякає, іноді турбує, але вона з усім дає собі раду і нарешті вчиться радіти подіям та своєму життю, навіть якщо здається, що все пішло шкереберть. Виявляється, все відбувається як треба, якщо приймати життя в усіх його барвах.
Це дуже легка розповідь, її можна прочитати за кілька днів, якщо маєте бажання і час. Також припускаю, що це ідеальний пляжний роман, який не потребує зусиль при читанні, ви просто гойдаєтеся на хвилях оповіді. Доволі передбачуваний: викрита таємниця матері С’юзен злегка здивувала, але не вплинула загалом на сюжет, не повернула його догори дригом. Тож якщо ви хочете відпочити після важної книги або почитати щось невимушене паралельно, можу рекомендувати.
Книжковий клуб
Того року у мене був експеримент: я не купувала книжки (допис на Facebook, рос.). Він пройшов вдало, дійсно провела рік без книжкових покупок, завдяки чому прочитала декілька чудових книжок, які просто лежали і чекали мене. Чесно кажучи, думала, що першого січня нового року у мене в корзині всіх магазинів буде по двадцять книжок. Але ні, деякий час нічого купувати не хотілося, до активного читання повернулася лише у квітні-травні.
Книжкові клуби приваблювали ще того року, але я розуміла, що мені потрібно буде подбати про питання легального придбання обраного твору. Складнощами, які можуть бути, якщо тобі не можна платити гроші за книжки, перейматися не хотілося. Тому цього року радо відкриваю для себе задоволення книжкових клубів. Якщо чесно, тільки збираюся брати участь і не можу поділитися досвідом, але активно готуюся.
Обрала два клуби: офлайн у Дніпрі, який вже подобається, тому що атмосфера у чаті дуже дружня. Та онлайн у Litosvita.
В офлайн-клубі читаємо ‘Силу‘ Наомі Алдерман. Вона виявилася не великою, у день початку прочитала 50% , тож сподіваюся швидко закінчити. Враження поки складно описати, проте сама ідея гарна, але такі задуми зазвичай складно реалізувати.
А Litosvita обрала для своєї липневої зустрічі книгу ‘Земля загублених, або Маленькі страшні казки’ Катерини Калитко. Це збірка оповідань, мені дуже подобається. Вони дійсно трохи моторошні, але зовсім трохи, це не хоррор, деякий острах відчуваєш, коли поринаєш у обставини, стаєш ніби сам героєм, про якого мова і емпатія дозволяє трохи пережити те, що відчуває він.
Після відвідин клубів поділюся з вами враженнями :)
Допомога зоопаркам України
Під час війни страждають не тільки люди, а і тварини. Один зі способів допомогти їм — ‘відвідувати‘ зоопарки , купуючи квитки. Кошти працівники зоопарків використовуюють на їжу для тварин, а також забезпечення комфортних умов перебування для них, наскільки це можливо.
На цій сторінці зібрано посилання на зоопарки України зі зручною формою переказу коштів, ви можете обрати самостійно, який саме відвідати сьогодні :)
https://animals.portmone.com.ua/
SWEET.TV + Visa
Розповідаю про лайфхак, дізналася випадково, можливо вам стане у нагоді. Якщо ви активно користуєтеся карткою Visa, то можете отримати доступ до SWEET.TV безкоштовно. Картка Visa может бути будь-якого класу, єдиною умовою є сума щомісячних витрат — не менше 5000 грн. Оновлення підписки відбувається кожного місяця, аукціон небаченої щедрості діє впродовж року. Але треба вперше скористатися до 30 вересня 2022 року.
Пакет буде не максимальний, деякі фільми все одно доведеться купувати, та як на мене, гарна нагода спробувати сервіс.
Детальні умови та інструкція: https://www.visa.com.ua/uk_UA/pay-with-visa/promotions/sweet-tv.html
Подкаст DOU
DOU почали вести свій подкаст українською. Не розумію, якщо чесно, чому у нього так мало підписників, Влада та хлопці роблять класний проект, кожен випуск цікаво слухати. Він був гідним уваги і російською, а зараз і поготів. Слухаю зазвичай у YouTube, але можна обрати будь-яку платформу:
Плейлист у Spotify
Олег Сіренко створив плейлист у Spotify з посланням світу. Назви пісень нагадують, що наша боротьба триває та закликають дати Україні зброю.
Плейлист називається "If Ukraine's message to the world was a Spotify playlist". Якщо читати назви синглів разом, то вийде повноцінне звернення:
Привіт, мир! Це – Україна. Ми дуже вдячні, дякую за вашу підтримку. Але ми продовжуємо боротися зі злою росією, тому просимо дати нам більше зброї якнайшвидше. P. S. Дякую. Світло переможе пітьму.
Сам Spotify використовує схожий спосіб звертатися до користувачів. Якщо у вас була Premium-підписка і ви її скасовуєте, Spotify пропонує наостанок послухати плейлист, треки якого складаються у речення “Якщо ти підеш зараз, то забереш із собою велику частку нас“.
Рубрика для жартів або гарних картиночок
На смерть ворогам
Повернись Живим: https://savelife.in.ua/donate/
Фонд Сергія Притули: https://prytulafoundation.org/uk/home/support_page
United24: https://u24.gov.ua/
Банка моєї знайомої Ані та її подруги Аліни, які волонтерять з початку війни. Зараз збирають на машину: https://send.monobank.ua/jar/2CnUqAWeV4
Все буде Україна 🇺🇦
Привіт, Вікторія))) твої листи чудові(от тільки добралась до першого)
Чудово, що є такі люди, готові ділитись з усіма своїми досягненнями, своїми нотатками, своєю інформацією. Адже більшість людей жадібно все і від усіх ховають, а потім потопають у цьому хламі. Тож ти- молодець.
Хочу трохи і з тобою поділитись.
Ти ж знаєш, я україночка як і ти, але маю ваду- не можу читати книжки на українській мові(просто тяжко)
Пам‘ятаю як жила і працювала і Львові.все було чудово, за пів року забули деякі слова російські, але… думки були російською(думаю це моя карма)
І ще, хочу порекомендувати супер книжку, легку, цікаву, а головне за її сценарієм зняли фільм, отже це Фредрік Бакман «Вторая жизнь Уве» (назву прописала російською)
І на останок - читала, читаю і буду читати тебе. Так тримати і скорішого нам миру . Цьомаю